Іза

Іза — село в Україні, в Хустському районі Закарпатської області, центр сільської ради. Розташоване між двома гірськими пасмами, на лівому березі Ріки за 5 км від районного центру і залізничної станції Хуст. Населення — 5 237 чоловік (на 2001 рік).

Історія
Про заселення території Ізи в I тисячолітті н. е. свідчать два курганних могильника рубежу нової ери та III—IV століть н. е., досліджені на її околиці.

Перші письмові згадки про Ізу відносяться до 1387 року. Легенда пов'язує назву села з прізвищем першого поселенця Ізая, яке згодом тут була досить поширене.

У XVI—XVII століттях жителі Ізи були кріпаками Хустської домінії, а потім феодалів Жигмундів. Населення займалося В основному землеробством — сіяли головним чином жито, ячмінь, пшеницю, овес. Розвивалося також тваринництво. Крім того, тут були поширені рибальство і мисливство. У річках Тисі та Ріці водилося багато риби, а в навколишніх лісах — дичина. Кріпаки платили грошові та натуральні побори, а також відпрацьовували панщину. Вони віддавали домінії дев'ятину від урожаю, десятину від худоби, визначену кількість курей, яєць, гусей, встановлену суму грошей, утримували протягом зими домініальну худобу. Жителі Ізи взяли участь у селянській війні 1514 року під проводом Дєрдя Дожі та інших народних виступах. У 1646 році тут насильно було введено унію. До соціального і національного гніту додався релігійний.

В Ізі провів останні роки життя український письменник-полеміст Михайло Андрелла. Тут він помер і похований. У 1768 році в Ізі налічувалося 79 селянських господарств, що мали в користуванні лише по півнаділу землі. Розмір панщини був нічим не обмежений: селяни один тиждень працювали вдома, наступний — на панщині на користь поміщика. Особливо важка була праця на поміщицьких полях під час збирання врожаю. У 1786 році під час голоду померла понад третана жителів Ізи.

У 1830 році в селі проживало 1198 людей. У результаті революції 1848—1849 років було скасовано кріпосне право.

В кінці XIX століття в селі широко поширився промисел плетіння кошиків з лози. Одним з його родоначальників був Іван Кашко. Він навчив цьому ремеслу двох синів, а потім ним стали займатися ще кілька жителів села. Свої вироби вони продавали на базарі в Хусті і в інших містах. У 1909—1910 роках багато безземельних і малоземельних жителів Ізи були зайняті плетінням кошиків. Цей промисел поступово вдосконалювався. Крім виготовлення кошиків, тут обплітали лозою скляні бутлі для вина, а також для хімічних речовин, що випускалися акціонерним товариством «Клотільда» в Великого Бичкова. Влітку селяни готували лозу, чистили її від кори, фарбували, а взимку займалися плетінням.

На початку XX століття Іза була крупним селом Марамороської жупи. Якщо в 1873 році тут налічувалося 365 житлових будинків та 1 707 мешканців, то в 1900 році — 519 житлових будинків та 2 505 мешканців. Із загальної кількості жителів 2 248 осіб (90 відсотків) складали українці, 219 — німці, 36 — угорці, 42 — румуни. До села було приписано 7 706 кадастральних хольдів землі.

З 1899 року в Ізі діяла початкова школа. Навчання в ній велося угорською мовою. У 1908/09 навчальні роки в школі два вчителі навчали 120 учнів. У 1900 році тільки 433 жителя вміли читати і писати. Проти політики національного гноблення українського населення виступав Іван Раковський, який жив в селі з 1859 по 1885 рік. Сюди він приїхав з Будапешта, де був редактор кількох російських періодичних видань. Він помер в Ізі, де і похований.

Після утворення Угорської Радянської Республіки в Закарпатті, в тому числі в Ізі, в березні 1919 року була встановлено радянська влада. Однак наприкінці квітня село захопили війська боярської Румунії, на заміну которй прийшли у вересні чехословацькі окупанти. У 1921 році в Ізі була створена організація КПЧ. Вона користувалася авторитетом серед населення. Про це свідчить той факт, що під час парламентських виборів в 1925 році комуністи отримали 708 голосів (50 відсотків).

У 1920—1930-х роках в селі почали займатися столярством, теслярством, ткацтвом. Ізянські столяри були відомі далеко за межами села. Невелика частина жителів працювала плотогонами. Сільське біднота за мізерну плату наймалася до багатіїв.

З 1919 року в Ізі функціонувала українська початкові школа, а з початку 1930-х років — і чеська. У 1938 році в обох початковихшколах навчалися 300 учнів і працювали 14 учителів. Були бібліотека та читальня. У 1939 році в селі проживав 3 631 чоловік і налічувався 761 житлових будинків.

Економіка
Сучасні вироби з лози в Ізі
Село — великий центр лозоплетіння.

У селі діє єдина в Україні ферма з розведення плямистих манчжурських оленів, яка постачає сировину для виробництва пантокрину.

Релігія
В селі діє чоловічий Свято-Миколаївський монастир, де зберігаються мощі святого преподобного Олексія Карпатського.

Персоналії
Пам'ятник Дмитру Вакарову в селі

В селі народилися:

    Святий Йов Угольський;
    релігійний діяч Феофан;
    поет-антифашист Д. О. Вакаров.
    мовознавець Кирило Галас